Воспоминаний болезненные слезы

СПОГАДІВ БОЛЮЧІ СЛЬОЗИ

Наталья Днепровская

Пісня присвячується моєму батькові

Легку, прозору, мовчазну
туман накинув сивину
на плечі сосен.
А я на ту сумну красу
дивлюсь і падають в росу
думки і спогадів моїх болючі сльози.

Дививсь і ти отак колись
на небо, на туман, і ліс
очами суму.
І я в тих бачила очах
все те, про що звичай мовчать,
і лиш зітхають тихо і понуро.

За посмішку ховав печаль,
за жарти - неймовірний жаль
і серця осінь.
Коли виходив проводжать,
ховав ті руки, що тремтять,
просив частіш навідуватись в гості.

За днями дні біжать роки
і все частіш мої думки
летять в минуле,
туди, де батько ще живий,
де можу говорить із ним,
і в те дитинство, що так швидко промайнуло.

Легку, прозору, мовчазну
туман накинув сивину
на плечі сосен.
А пам'ять все малює ту
самотню постать на вітру
і погляд батьків, що печальніший за осінь...

Перевод

Наталья Днепровская               

 Песня посвящается моему отцу

Прозрачной легкой пеленой
Туман, лег легкой сединой,
на плечи сосен.
Я на печальную красу
смотрю и падают в росу
воспоминаний горьких слезы

И ты когда-то так смотрел
На небо, как закат горел
Глазами грусти
И я в тех видила очах
О чем привычней промолчать,
Авось отпустит.

Улыбкой прикрывал печаль,
За шуткой – горькое “как жаль”
И сердца осень.
А выбираясь провожать,
Он не давал рукам дрожать
И лишь просил
 являться в гости .               

За днями дни бегут, года.
Все чаще мыслями туда
лечу, в былое,
где мой отец ,еще живой,
душевно говорил со мной,
В то детство пролетевшее, благое.

Прозрачной легкой пеленой
Туман, лег легкой сединой,
 на плечи сосен.
А память все рисует ту,
 идущую сквозь пустоту
тоску в глазах отца и осень.