Колись плекали мрii кришталевi...

Колись плекали
                мрії кришталеві...
Колись кохали
                й вірили в життя...
Та час сплива...
                Принади всі життєві
невідворотно
                кануть в небуття...


Розбиті вщент
                всі кришталеві мрії,
по них життя
                бульдозером пройшло...
Від сподівань,
                любові та надії
що залишилось?
                Тільки бите скло...


Ні, я не плачу -
                плакати не треба!
Я посміхаюсь
                навіть залюбки...
Та все частіше
                я дивлюся в небо -
де улітають
                в небуття хмарки...


Емма Іванова.
07.11.2020р.



© Copyright: Эмма Иванова Избранное, 2020
Свидетельство о публикации №120110706473

Список рецензий:
http://stihi.ru/comments.html?2020/11/07/6473


Рецензии