* * *
Зів’яли айстри в барвному саду,
Де солов’ї раніше цілувались…
У самоті, мов сном пустим, іду
Туди, пелюстки долі де зірвались.
Була ти зорею – ясною і палкою,
Що в небі серця бавила наш світ.
Тепер лиш ніч холодною рукою
Зриває з віт надій останній цвіт.
Співав той сад… Тепер лише шепоче,
Ріже шипами змерзлої троянди.
Змикає осінь мрійні очі неохоче
У блимі плетива розлучної гірлянди.
О, де ти, весно? Де твої принади?
Лиш терен туги в грудях пророста…
Зіркам холодним не дамо ми ради,
Коли зніміли байдуже вуста.
Лети, мій сум… Нехай в твоїм безкраї,
Де блазні граються засохлими слізьми,
Лиш вітер квіти мертві розсипає
На спогади розвіяні. І сніг собі візьми…
Павло Гай-Нижник
10 лютого 2026 р.
Зiвяли айстри...
© Copyright: Павло Гай-Нижник, 2026
Свидетельство о публикации №126021001544
Свидетельство о публикации №126021001544
Рецензии