***
Це не марш, це поема любові,
Де твій подих розпалює дух…
Де ти б’єшся, бо прагнеш до волі,
І потужним стає кожен рух.
Як співає у захваті серце,
Дивна легкість, як хвиля, несе…
І від крил розправляються плечі,
І душа розуміє – живе.
Зброя предків – це наше коріння,
Це безмежна жага до життя,
До останнього вірити вміння
І свої берегти почуття.
Тож злітаєш, як зірка, у небо,
І лунають пісні з висоти…
Що людині щоб вижити треба? –
У коханні натхнення знайти.
Київ
Свидетельство о публикации №126020607717