Надворі сонечка нема, тому і смутно...
А голосні уже кричать, коли ледь чутно.
Бог у тобі і у мені, тому і плаче,
Коли я на самому дні і думка скаче.
Ісуню! Я уже на дні, уже у пастці,
Не дай же, Боженько, мені у розпач впасти!
А Бог відказує: та ні, рушаймо далі,
Всі болі запишу твої Я на скрижалі!
Не зрізано ніщо під корінь, до основ-
Тебе тримає, дитинча, любов!
Рушаймо, квітко, ще далеко йти-
Я збережу від холоду й сльоти!
І ми закреслимо усі розлуки,
Отак удвох тримаючись за руки.
Рушаймо, дитинча, рушаймо, квітко -
Тобі ще рано квітнуть, . Маргаритко!
У березні, коли набухнуть брості,
Тоді і ти прокинешся від млості!
Рушаймо, не барися люба, далі
У синьоокі, теплі райські далі!
5 лютого 2026 р.
Рушаймо
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2026
Свидетельство о публикации №126020504965
Свидетельство о публикации №126020504965
Рецензии