***

Там,де ростуть берізки біля хати,
де стежка понад ставом пролягла,
засмучена стоїть старенька мати
й до небозводу руки простягла.

З дитинства формувала риси сина,
його зростила й бавила одна,
за ним спостерігала щохвилини,
бо доля нещаслива і складна.

Якби тоді могла старенька знати,
що забурхливить буднів круговерть,
що зможе сина ТЦК забрати.
і відрядити,де чатує смерть.

Час сподівань гойдає клен журбою
мовчить в кишені мами телефон
можливо син лежить на полі бою,
а може він потрапив у полон?

Прямує від хатинки і до річки,
щодня чекає сина за селом
у Храмі за здоров'я ставить свічку
і Господу поклони б'є чолом.

Стояла мама довго при дорозі,
де стародавній млин стоїть кривий
душа перебувала у тривозі,
бо віра вмерла,що синок живий.

Самотності лягла на серце пустка,
осердя стрижень болісно щемить
не був рідненький навіть у відпустці,
а може вже в землі сирій лежить?

Біль поселився у душі матусі
хоч вже весни пташиний чути спів,
і погляд,мов пітьма у завірюсі,
та тільки син у вирій полетів.

лютий 2026
О.Чубенко-Карпусь.