Пил слезы радости, вместе с дождем

  ПИВ СЛЬОЗИ РАДОСТІ, РАЗОМ З ДОЩЕМ

Я памятаю дитинство
Коли, ще під стіл ходив.
Мені мама казала,
Щоб я дівчаток не ображав,
                а любив.

Я закохався у дівчинку
Їй, ще шести не було.
Думав, що я вже дорослий,
Бо мені вже девять було...

Ми милувалися квітами,
Що недалеко у парку цвіли.
Ходили понад річкою,
Де плавали кораблі.

Йшли ми до дому з пргулянки,
Раптом, дощ полив, як із відра.
Під густим деревом сховалися,
Щоб не промокла, до серця
            свого пригортав.

Вона притулилася,
Мов маленьке дитя.
Мое серденько слухала,
Як воно пісню, про кохання співа.

Через дві неділі ми попрощалися;
Батьки до Києва забрали її.
Мене до бабусі відравили,
Разом, в Харкові, ми і жили.

...Багато часу пройшло,
Мені, вже 23 роки було
Приїхав я у рідне село.
"Марічка (та дівчинка, в яку
закохався давно), теж приїхала,
сказала сусідка, десь біля річки,
якогось хлопця там жде"

Серце мое захвилювалося,
Як той вітер, що хмари жене.
Дощ, як із відра полився,
Ледве встиг під густе дерево добігти,
А там.., Марічка, (хтось їй повідомив),
мне вже жде...

Я пригорнув до серця,
Пив сльози радості, разом з дощем.
До нього вона притулилася, як маленьке дитя,
Слухала - співає про вірне кохання,
про нашу вірну любов.
01.02.2026