Про мамину пiсню - цикл

Мамині пісні

Горнятко кави звичне на столі.
Ранковий подих нової весни.
Хоч твої дітки всі вже не малі,
Та лиш про них всі думи твої й сни.

За кожного із них болить душа,
За кожного – молитва на щодень.
Вже літо шурхотить у споришах,
А ти співаєш їм усе пісень.

Твої пісні, як і раніш, для них,
Для твоїх діток, для твоїх пташат.
Співаєш і веселих, і сумних.
А осінь тихо бродить в комишах…
 
І не за горами уже й зима –
Промчав твій вік, неначе й не було…
Глянь у вікно: і знову їх нема, –
Забули діти стежку у село…


Мої пісні

Напишу я рядочки пісень,
Ніжно їх заплету в віночки:
Свої вірші пишу щодень
Для синочка свого й для дочки.

Я словами опишу дні,
Помережу рядками долю.
Знаю: мамині щирі пісні
Діти візьмуть в життя з собою.

І нехай в тих рядках цвіте
І весна, і прекрасне літо,
Хуртовина нехай мете,
Осінь щедра, дощами вмита.

Всі слова для моїх пташат
Я складу у рядки найкращі,
Доля щоб зацвіла, мов сад,
Щоб життя не заходило в хащі.

І матусі моєї пісні
Я новими продовжу рядками,
Дітям їх передам по весні –
Вони стануть святим талісманом.

Діточки хай підхоплять її,
Пісню щиру мою материнську,
Хай допишуть рядочки свої,
Ну а потім – повернуть дитинству.

Пісня птахом вита в небесах –
Моя доня її вже здіймає.
Хоч матуся моя вже в літах,
Та онукам он пісню співає.

І життя хай по колу біжить:
Знову весни і зими знову,
Пісня роду не згасне й на мить –
Мама дітям дарує мову.

Осінні крила

Глянь, осінь крила розгорнула понад світом,
І всюди барви, барви кольорові.
А зимонька до неї мчить з привітом:
Її вже час, їй хочеться любові.

Зустрілись дві красуні над світами,
Замерехтіли в вальсі чарівному.
Так швидко мчать літа вже за літами,
І, як в дитинстві, я спішу додому.

Матусин сад в осінній заметілі,
Старенька вишня розгубила листя,
І хризантеми квітнуть білі-білі,
А на калині – чарівне намисто.

І чи гуляє осінь по садочку,
Чи зимонька навкруг припорошила,
Матусині пісні сплету в віночок:
Матуся їх співать й мене навчила.

Ці всі пісні я донечці від неньки
Як дивний скарб передаю роками.
В матусі скроні геть уже сивенькі.
Немов в дитинстві – я горнусь до мами.

Нехай же осінь із зимою знову
Стрічаються, танцюють над світами:
Я слухаю ласкаву рідну мову
Татуся мого і моєї мами.

І мову цю я пронесу крізь роки,
Віршами з неї виплету мережки.
Полину я у світ чудний, широкий,
Та до матусі не забуду стежки.

Батьківська хата

Пишним цвітом акацій духмяних
Огорнуло батьківську домівку.
Крізь вінок юних літ полум’яних
Вражень сніп простелю на долівку.

Я додому повернуся знову.
Хоч не бачила друзів роками,
Розпочну з ними щиру розмову,
Але спершу, як завжди, до мами!

Всі думки, сподівання, надії,
Всі пісні, що з душі щиро линуть,
Я зберу у вінок. Свої мрії
Пригорну до матусі. Дитина!

Хоч між нами – нестримні роки,
Хоч сама вже і мама, й бабуся,
До батьківського дому, як в спокій,
Я за звичкою знову вернуся.

Хата батьківська в серці щоденно,
Що в акації дивному трунку
Потопа, як в дитинстві… Буденно
Вдома жду від всього порятунку.

І нехай буревії та грози
Над життям моїм вили-буяли,
Та на віях – щасливі сльози:
Мене вдома батьки знов чекали.

Сядем з мамою ми на порозі,
Навіть слів нам не треба – радість:
Все ж зустрілися ми на міжгроззі.
Хай батьків не хвилює старість.

Хай хатинка стоїть між світами,
Хай батьки нас завжди там чекають,
Бо чим старші – частіше до мами
Наші спогади нас повертають.

Туманна зима

Тумани огорнули мої ранки,
І дні також повиті всі туманом.
Чомусь згадались юності світанки,
І тихі дні, прожиті за лиманом.

Чомусь у серці знов панує туга,
За чим той сум – щось зовсім я не знаю.
Осінь моя, немов щира подруга,
Прошелестіла падолистом гаю.

Зима прийшла без снігу і без сонця,
Лише тумани стеляться невпинно.
Простелю пісню мамі до віконця,
Голубкою до неньки знов полину.

І поки мама жде мене щоденно,
Доки звучать матусі колискові,
До тих пір доля моя незбагненно
Мені вірші дарує кольорові.

Намалюй хризантеми мені…

Намалюй хризантеми мені,
Щоб в минуле думками полинуть,
Адже квіти ось ці осяйні
Хвилювали малу дитину.

Я згадаю матусин сад
Й хризантеми попід віконцем.
Я повернусь в роки назад,
Де яскравіше світить сонце.

Де дбайлива матусі рука
Доглядає за квітами щиро,
Де матусина пісня дзвінка
Повна радості, щастя та миру.

Намалюй хризантеми мені, –
Я віршами змалюю долю
І згадаю матусі пісні,
Бо взяла їх в життя з собою.

Дивний сон

Мені наснився дивний сон,
Що ніби я помежи буднів
Думки збираю у полон,
Мов спогад тихий, незабутній.

У тому сні поміж тополь,
Серед снігів та хуртовини
На перехресті днів і доль
До мами пташкою я лину.

– Матусю, ненечко моя,
Співай мені, співай невпинно!
У пісні – трелі солов’я,
А під віконцем – кущ калини.

Матусю, всі твої пісні,
Усі слова та побажання,
Мов діаманти чарівні
Загорну в квіти на світанні.

Матусин голос – рідний спів,
Вкраїнська пісня колискова.
З’єднає нас поміж світів
Найкраща українська мова.