Вiтя Чечiтка

І
Ти жив як пес і так же і помер,
конаючи з собою наодинці.
Кому дістались, друже, відтепер
твої доволі награні гостинці?
А ти дістався до своїх пенат
чи ще до раю лише у дорозі? –
скажи по правді. Ні один фанат
на це мені відповісти не в змозі.

Куди вони поділися оті,
які гучну твою ділили славу?
Таке, на жаль, буває у житті…
Не виняток: Валера, Женя, Слава.
Ти на вершині чи ще топчеш степ?
Виходить, тренувався ти не даром.
Лиш права й ліва, і як завжди «степ»,
а ще твоя Висоцького гітара.

Один як пес, нікого навкруги.
Лунає лиш мелодія осіння…
Не поєднає річка береги,
не проросте уже твоє насіння.
Але чекай, зустрінеш, друже, всіх,
і навіть тих, кого не тягне бачить.
Іще не раз долине з неба сміх,
бо не лише твоє життя собаче.

ІІ
Ти жив як пес. Отак же і сконав,
напевно був у цьому світі зайвим.
Твоє життя – відірваний анклав
раба думок і схибленого зайди.
У всьому сенс старався віднайти,
шукав свою неповториму риму.
Тебе манили неземні світи
і ось нарешті ти у них поринув.

Нарешті вільний, навіть від думок,
хоча то все, що ти і нині маєш…
Від тебе залишився лиш димок,
легкий серпанок. Може ти кохаєш
і там, де вічний холод та імла?
Де ще немає підступу і здирства!
І там себе ти випалиш дотла,
у тебе стане люті і презирства.

Ти ненавидів рабство і брехню,
жагу наживи, страх і лицемірство.
Заковував ти душу у броню,
бо не терпів ні підлості, ні звірства.
Тому – лети за обшир-небокрай!
Можливо там колись їй будуть раді,
але її, сердешної, не край.
Душа – то не медалька для парадів.

28-31.01.2026