Буває, прилітають сновидіння...
Малюнки ті мені незрозумілі.
Чи то моя наївність перезріла,
Бо вечір за вікном, а не проміння,
Бо в снах якийсь чужий для мене вимір?
Немає вже тих пустощів від весен...
Та й ніби кольорів не залишилось,
А є лише один — як неба сивість.
А я в човні... свої шукаю весла,
Під тиском хмар летючих в піднебессі.
Згубила шлях, дитинність, як і мрії.
Надії приховала в сіру скриню —
На завтра, ніби гірсточку насіння.
Та чи ж вона наситить, чи зігріє,
Чи воскресити щось в мені зуміє?..
Хоч доля не скупилася на милість,
Проте, життя — як в боротьба без правил.
Чи може я щось цінне в нім прогавила,
Чи може поспішала, чи спізнилась?..
А може це життя мені наснилось.
Сновидiння
© Copyright: Елена Эшвович, 2026
Свидетельство о публикации №126013002131
Свидетельство о публикации №126013002131
Рецензии