Може, січень чомусь занедужав
І бреде, мов старенький дідок.
Ніч ступає за ним по калюжах,
Їй досадно, що тане сніжок.
Місто спить, заколихане вітром
І холодним зимовим дощем,
Ще учора все сяяло сріблом,
А сьогодні – обняте плачем.
Сіре небо, схилившись в покорі,
Сіє повагом ниючий сум,
Ще й дерева скриплять, наче хворі,
Мокрі лави – у мороку дум.
Січень дивиться сумно в калюжі
І пригадує сніг, заметіль,
А вони до страждання байдужі
І сміються услід звідусіль.
Серце крають занедбані барви
І просоченні смутком чуття.
Може, час передати вже справи?..
Ось така вона мудрість життя…
Мудрiсть життя
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126012703921
Свидетельство о публикации №126012703921
Рецензии