Така зима, як на останок,
чи навпаки, на сотні літ,
на сотні верст - снігів серпанок,
і у криницях чорний лід.
Стоять тополі, наче кеглі,
за мить до паузи хитун,
Бери свій пензель, друже Брейгель,
малюй відлуння стиглих лун.
Малюй ялинок білі лапи,
такі важкі, як зір вдови,
малюй Голгофи яр Хрещатий,
де не вщухають молитви
ще вище, ніж до хмар, до Сонця,
від необорної любви.
Що знають про любов веронці,
коли нема у них зими,
коли надії вторить клавіш
рояля ледь відчутна гра.
І не гадай, зима, не звабиш
мене до зради від тепла.
Прощай. Зухвале розставання -
засада для наступних стріч.
Нехай сніжниця не остання,
настане і травнева ніч.
Прощай зухвале розставання
© Copyright: Цветков Александр, 2026
Свидетельство о публикации №126012605588
Свидетельство о публикации №126012605588
Рецензии