Памьяти рiднойi близькойi людини

Лев ПОСТОЛОВ

ПАМ'ЯТІ РІДНОЙI БЛИЗЬКОЙI ЛЮДИНИ.

   ПАМ'ЯТІ СЕСТРИ ДРУЖИНИ МOEЙI, -
   ДРУЖИНИ МОГО ДРУГА, -
   КАДРОВОГО ОФІЦЕРА-РАКЕТНИКА, -
   ДОСВІДНОГО І ДОБРОГО ДИТЯЧОГО ЛІКАРЯ
   Олени Олександрівни МЕЛВЕДЄВОЇ (ПОСТOЛОВОЙI)
             [1937 – 2029].


             Пам'яті всіх, хто пішов у вічність
             близьких мені людей, - рідних, друзів,
             приятелів, колег, улюблених вчителів
             та Iнститутських викладачів.

                Автор.

Коли йде назавжди
Рiдна доро ПАМ'ЯТІ РІДНОГО І БЛИЗКОГО ЛЮДИНИ.

   ПАМ'ЯТІ СЕСТРИ ДРУЖИНИ Моїй, -
   МАМИ ПОВ'ЯЗНИКІВ МОЇХ, -
   ДРУЖИНИ МОГО ДРУГА, -
   КАДРОВОГО ОФІЦЕРА-РАКЕТНИКА, -
   ДОСВІДНОГО І ДОБРОГО ДИТЯЧОГО ЛІКАРЯ
   Олени Олександрівни МЕЛВЕДЄВОЇ (ПОСТАЛЬНОЇ)
             [1937 – 2029].


             Пам'яті всіх, хто пішов у вічність
             близьких мені людей, - рідних, друзів,
             приятелів, колег, улюблених вчителів
             та ВНЗ викладачів.

                Автор.

Коли йде назавжди
Чи рідна, близька людина, -
Що казати, -
Безмірно важко.
Враз згадуються
Усі зустрічі, всі розмови.
Усі святкування та застілля
І всі прощання
З тими, що пішли,
Обои близькими людьми. -
Навалюється раптом шквалом
Пам'ять усіх разом пережитих
Життєвих колізій
І причин їх.
І скорбота. -
Безмірно важко.

І в цей час опорою нам
Стає наш досвід життєвий,
І мудрі слова людей,
Чия думка для нас,
Звучить як істина.

На некороткому власному
Життевому шляху
Довелося мені ховати
Так багатьох близьких та рідних,
Друзів, приятелів, колег,
Що вже й сам засвоїв я
За час те, що я несу
Все життя про них пам'ять,
Той факт, що і за життя їх
Ми не були у контакті постійно. 
Зустрічалися, розлучалися,
Знову зустрічалися
І знову розлучалися та зустрічалися
У Реалі життя на рigнIй землI, яка
Розкинувся від Карпат до Колими,
Від Кушки припустинної та Арала
До північних сяйв Заполяр'я
Нової Землі
Над найдальшим
Військовим невеликим містечком-селищем, -
(Де довелося їй
 з чоловіком-офіцером разом
 і дітками, - сім'єю всією, -
 служить, працювати, жити), -
Або розкидані нашою долею
По різних країнах Земнoi KулI.

Співак французький, Ів МОНТАН, -
Якиц прожив у подружжі й у коханні
З Симоною СИНЬОРІ, -
ДВАДЦЯТЬ років, -
Якось сказав
Після тоho,
Як пройшлo
Багато років:
Пicля йii cмертI
«Люди, нам близькі
 не вмирають. -
 Їх просто поряд немає».

Наш обов'язок до тих,
З кIи Ии розлучилися,
ВgigПаши йisx
У скорботну годину землI,
Нести, - поки ми живі, -
У собі їхній образ,
Та живу пам'ять про них,
Про зустрічі з ними, розмови,
Обміни думками щодо виникаючих,
Зміннюючих калейдоскопом
Колізіям та обставинам РеалА
Про пережитI разом радощі, туhи
Взаємна дружня підтримка
У дні невдач та бід
І загальної радості від досягнень наших
Та успіхів.

Не треба говорити
Про близьку і рідну нам людину:
«Яке горе! - Померла вона..»,
А краще будемо повторювати,
Зберігаючи все життя про нього
Живу пам'ять:
«Яке щастя, що він був з нами
 і залишається в нашIй душI
 живою пам'яттю,
 і дбайливо зберігається,
 доки ми живі».

 
                22 січня 2026 року. 

Текст оригіналу:

Лев ПОСТОЛОВ

ПАМЯТИ РОДНОГО И БЛИЗКОГО ЧЕЛОВЕКА..

   ПАМЯТИ СЕСТРЫ ЖЕНЫ МОЕЙ , -
   МАМЫ ПОЕМЯННИКОВ МОИХ, -
   ЖЕНЫ МОЕГО ДРУГА, -
   КАДРОВОГО ОФИЦЕРА-РАКЕТЧИКА, -
   ОПЫТНОГО И ДОБРОГО ДЕТСКОГО ВРАЧА
   Елены Александровны МЕЛВЕДЕВОЙ (ПОСТОЛОВОЙ)
             [1937 - 2029].


             Памяти всех ушедших в вечность
             близких мне людей, - родных, друзей,
             приятелей, коллег, любимых учителей
             и ВУЗовских  преподавателей.

                Автор.

Когда уходит навсегда
Родной ли, близкий человек, 
Что говорить, -
Безмерно тяжело.
Враз вспоминаются
Все встречи, все беседы.
Все празднования и застолья
И все совместные прощания
С ушедшими, обоим близкими людьми. -
Наваливается вдруг шквалом
Память всех вместе пережИтых
Жизненных коллизий
И обстоятельств их.
И скорбь. -
Безмерно тяжело.

И в это час опорой нам
Становится наш опыт жизненный,
И мудрые слова людей,
Чье мнение для нас ,
Как звучит как истина.

На некоротком собственном пути
Пришлось мне хоронить
Так многих близких и родных,
Друзей, приятелей, коллег,
Что уж и сам усвоил я
За время то, что я несу
По жизни о них память,
Тот факт что и при жизни их
Мы не были в контакте постоянно. 
Встречались, расставались,
Вновь встречались
И снова расставались и встречались
В Реале  жизни на земле страны ль,
Раскинувшийся от Карпат до Колымы,
От Кушки припустынной и Арала
До северных сияний Заполярья
Новой Земли
Над самым дальним
Военным городком, -
(где довелось ей
 с мужем-офицером вместе
 и детками, - семьею всей, -
 сьужить, работать,жить), -
Или разбросанные нашею судьбой
По разным странам Шарика Земного.

Певец французский, Ив МОНТАН, -
Проживший в супружестве в любви
С Симоной СИНЬОРЕ, -
ДВАДЦАТЬ лет, -
Как-то сказал
После прошедших с ее смерти
Многих лет:
«Люди, нам близкие
 не умирают. -
 Их просто рядом нет».

Наш долг, - с ними расставшимися,
Их в скорбный час земле предавши, -
Нести, - пока мы живы, - в этом мире
В себе их образ, и живую память
О них, ушедших,  -
О встречах с ними, разговорах,
Обменах мнениями по возникающим,
Меняющимся калейдоскопом
Коллизиям и обстоятельствам РеалА
О пережИтвх вместе радостях, печалях
Взаимной дружеской поддержке
В дни неудач и бед
И общей радости от достижений наших
И успехов.

Не надо говорить
О близком и родном нам человеке:
«Какое горе! - Умер он…»,
А лучше будем повторять,
Храня всю жизнь о нем
Живую память:
«Какое счастье, что он был
 и остаётся
 живой в нас памятью,
 нам дорогой и бережно хранимой,
 пока мы живы».

 
                22 января 2026-го года.