Про себе в 77 рокiв
Свої роки не варто рахувати.
Вони без мене не живуть.
Від себе не бажають відпускати.
Так поруч, наче тінь, ідуть.
Своє життя я мабуть не прожив.
Частина є, кінця поки не видно.
І спокій свій я ще не заслужив.
Бо не привчений жити я пасивно.
Важкої боротьби чекає ще чимало.
Махну на старість, це мені дано,
Щоб слово в віршах не вмирало,
І через терни пробивалося воно.
Люблю життя, таким, яке вже є.
І місце в ній шукаю до кінця самого .
Люблю життя а ній свободу й честь!
Щоб було з чим іти на зустріч з Богом.
© Copyright: Валентин Брилев, 2026
Свидетельство о публикации №126012505157
Свидетельство о публикации №126012505157
Рецензии