Трішки вина. Роздивлюся реальність крізь келих.
В ній, вже прочитаній, є щось від текстів старих.
Тих, що зростають, як віття густої омели
на танцюристах-тополях. За ранішній вдих
я не благаю про шлях, щоб сюди повернутись
після фіналу. У колі щоденних подій
швидко втрачається сутність лексеми «набутись»
з тим, кого любиш. Кохання - притулок надій,
а не палац для чутливих сердець. Все минає,
і чаруватися світом катма вже часу.
Що залишається? - Келих, якого немає,
й пляшка, в яку наливають травневу росу…
Пляшка життя
© Copyright: Александр Ноцкий, 2026
Свидетельство о публикации №126011905807
Свидетельство о публикации №126011905807
Рецензии