Начни с А

Ну а погода - время за окном...
Не тикает, чирикает смущённо,
а может каркает соседскою вороной...
О чем? Да обо всем и ни о чем...

А небо - кутерьма и синева
замешанные крыльями и ветром,
расчерченные вкривь метаньем веток,
прислушайся! - молитвы, не слова...

А снег... Уже упал, уже лежит,
темнеет с каждым днём и злится скользко.
Ворчишь, боясь упасть, ведь станет больно,
но мимо по делам своим бежишь.

А ветер... То в затылок, то в лицо -
то гладит, то толкается игриво,
а жизнь ведёт неумолимо мимо
и ты дойдешь... дойдешь в конце концов!

А ты... А может я, а может все
следы в снегу до первого тепла оставят,
не для того, чтобы себя и снег прославить,
а просто... Типография. Офсет.

А день читает книгу бытия,
с рассвета и до зимнего заката.
И снег лежит не виноватой ватой
и чистотой пытается сиять...

*

Стаєш прозорою, як дерево зимове,
розхристані гілляки, сонце крізь,
на вітті сніг, ні листя перемовлень,
блакить і сніжні хмарки угорі.

Тебе нема неначе. Тіні синюваті
і неглибокі, танучі сліди,
чевону сукню у війни безладді
хай кінь вдягне і мчить нас від біди!

Стань непомітною, неначе птиця,
майни між кронами дерев і пропади...
І хай ти мружиш сонячно зіниці,
щоб непомітно в них солоної води.

*

Синьо-розпатлане небо січневе,
вітер гойдає гілля мов траву,
мариться сніг, між рядків Азнавур,
та ні сніжинки з пихатого неба.

Вітер-двірник замітає сміття,
потім жбурляє його без потреби,
грюка дахами, неначе по ребрах,
пісню заводить, гучну до виття.

І співчуваєш за ляпаси злі
тим, хто повинен іти проти вітру.
Січень товче із війною макитру
і на долонях давно пухирі.

Хто б зупинив світовий млин війни?
Кожен не винний. І Бог без вини.