Зимовий монолог
Мороз малює срібні арабески,
На склі застигла тиша крижана.
Ми – дві душі, дві долі, два відблиски,
Яких єднає ніжна таїна.
А сніг іде... І небо низько-низько
Схилилось в ноги змореній землі.
Кохання наше – не далека іскра,
А теплий вогник у зимовій млі.
Вночі ріка заснула під бронею,
Та глибині байдужий гул завій.
Я стала тінню, думкою твоєю
В німому затишку спільних надій.
Хай січень б’є у шиби лезом вітру,
Світ зупинився в білому снігу...
Я ніжність твою, наче правду світлу,
У серці від морозів бережу.
Олена Гешко
Зимовий монолог
© Copyright: Елена Гешко, 2026
Свидетельство о публикации №126010707502
Свидетельство о публикации №126010707502
Рецензии