Хропiння

Жив був у одному великому Південному королівстві один добрий король, його ім’я було Янок Першій. Король Янок вміло та розумно керував своїм королівством під його владою з кожним роком прості люди раз за разом жили ще краще ніж вони жили раніше, а різних бід у королівстві ставалося ще менше ніж колись було.
Король Янок був як усі королі сам собі на думці, але він не крав багато, не робив великого зла заради своїх бажань, роблячи занадто більше ніж інші королі та феодали для свого королівства та підданих.
Але був у короля Янока один страшний недолік, вин дуже сильно хропів по ночам, більше того він хропів настільки сильно, що усі хто жив разом з ним у королівському палацу, та поруч з ним у одному місту не могли спокійно спати, а тільки ворочалися з одного боку на інший з одного боку. 
Таким чином хропіння короля Яноком доставляло занадто бід усім хто поруч з ним жив, але  спочатку дворяни та вельможі які кожну ніч чули хропіння короля, дуже боялися турбувати його сон, але не думати про це, вони просто не могли, тому що король Янок настільки голосно хропів що усі великі особи усю ніч тільки ворочалися на ліжку и не знали як їм з цим бути.
Чому таке, а тому що вони усі боялися поговорити з королем про його хропіння, а самі найближчі члени родини короля не могли нічого досягти своїми змаганнями, тому що усі спроби їх поговорити з королем Яноком закінчувалися лише тим, що король сміявся та відповідав що «Простим людям його хропіння не заважає, а інші можуть і потерпіти» як він говорив «Деякі піддані мені говорили що моє хропіння можна почути на іншому кінці королівства, але ніхто крім як дворян та вельмож на це не скаржаться».
І правда так все і було, але чому хропіння короля Янока чули одні и не чули інші нікому дворянам та вельможам було не зрозуміти лише одно вони знали, що вони більше не могли терпіти королівські хропіння, ставши замість нього міг би зайняти королівський трон.
Які якості повіни бути у цієї людини, дворяни та вельможі вирішили відразу «майбутній король не повинен був зовсім хропіти».
Як це не дивно але вони не думали більше не про що інше, тому що це була головніша якість, яку був повинен мати родич короля чи великий вельможа щоб претендувати на трон короля Янока.
Таким чином намагаючись до кінця зробити свій вибір, дворяни та вельможі перевіряли різних претендентів на трон, бажаючи точно знати хто з них хропів, а хто ні, хто хропів сильніше, а хто слабше.
З часом цих випробувань, дворяни визначилися з трьома кандидатами чиє хропіння було можливо терпіти, про інші якості будь якого сенсу говорити їм було не цікаво, тому що король Янок Перший ніби на зло з того часу як дворяни задумали зраду, став хропіти ще голосніше ніж було раніше.

Першій з кандидатів був великій князь одної з провінцій королівства, він був молодим та сильним але занадто грабував простих людей, який не вмів хропіти по стану свого тіла; Другий кандидат був родич короля, він був добрий але старий дід, якій був  настільки слабкий щоб навить хропіти; Що до третього з кандидатів, він був занадто розумний вчений, але в той же час він був німим та занадто хворим і просто не міг хропіти тому що не який звук не міг вимовити власним голосом.
Коштує сказати що кожна з цих кандидатів зовсім не мала хропіння по ночам, але що вони будуть робити днем, дворяни та вельможі до кінця не розуміли, не маючи сил вирішити хто з цих кандидатів буде краще керувати королівством.
Тоді дворяни та вельможі вирішили що для того щоб обрати нового короля їм треба зробити  дивну річ, їм треба запитати про це у простих людей.
Адже простими людьми буде керувати новий король, бодрствуючи під час дня, поки він не спить, а це визначає що народу треба подивитися на усіх кандидатів, на князя розбишаку, на старого-слабкого діда, на хворого німого інваліда вченого та після прийняти своє рішення хто з них буде краще замість короля Янока.
А що до дворян та вельмож для них будь який буде краще ніж король Янок, тому що терпіти його хропіння для них більше було просто не можливо.
Природно що від короля Янока не могла не дійти ця новина….
Дізнавшись про все те що задумали проти нього дворяни та вельможі, король Янок занадто захвилювався але зробити нічого не міг. Тому що своє хропіння він ніяким чином не контролював, а як би вин не почав пригнічувати своїх старих дворян та вельмож у нових дворян та вельмож теж з часом з’являлися такі ж думки як у старих його підданих. 
Король Янок не знав що з цим робити, адже проблема ця була занадто велика, коли тим паче те вельможі яких він стравив позбавляючи життя були йому замість всього вдячними і говорили своїм останнім словом різні вдячності, наприклад: «Нарешті висплюся спокійно».
З того часу король Янок став обіцяти своїм дворянам та вельможам що він спробує послабити своє хропіння, але час йшов, йшов але хропіння не зникало.
З цієї причини стан держави став настільки поганим, що король одного разу дав свою згоду дворянам та вельможам на вибори нового короля. В той час вже сам вважаючи що треба заспокоїти королівство передавши трон найкращому з кандидатів, віддавши владу тому хто не має хропіння, якого зможе обрати народ подивившись на молодого шахрая, слабкого діда, та німого інваліда. 
Але подивившись на цих кандидатів, прості люди не рахували можливим обрати будь кого крім короля Янока, адже він буд добрим королем, та робив багато корисних речей для їх королівства та держави, а усі інші (у яких не було хропіння) народ не вважав цінними людьми гідними трону. 
Це було настільки дивно для дворян та вельмож що вони почали запитувати у простих людей:
-Невже ви не чуєте яке голосно хропіння у короля Янока, він так голосно хропе що спати не можливо!- кричали дворяни але на їх крики різні прості люди відповідали лише одне і одне.
-Знаємо ми про його хропіння, його можливо почути по усьому королівству, але нам воно зовсім не заважає, тому що ми народ, і ми прокидаємося з півниками, а за весь день так напрацюємося що не знаємо де голову свою покласти, а таким чином чуже хропіння для нас сенсу зовсім має... Тому що яке тут хропіння може бути, коли ти втопився як собака і бажаєш лише про одне – скоріше лягати спати, яке тут хропіння може заважати… – говорили різни чоловіки та жінки, селяни та селянки.
-Так що ж нам робити тоді щоб спати спокійно? – почали запитувати дворяни та вельможі у простих людей.
-Треба подивитися в першу чергу на самих себе – давав пораду народ, подивившись на усіх дворян та вельмож які запитували у них пораду, дав їм тоді відповідь що їм треба робити - Ось вам кайло в руки, ось вам коса в руки, ось вам все в руки та йдемо працювати, може бути після одної та двох діб роботи будь яке хропіння короля Янока теж перестане для вас існувати назавжди.

Почувши це, дворяни та вельможі занадто образилися на простих людей, не маючи ніякого бажання працювати від ранку до ночі тим паче змінювати форму суспільства та вією держави заради того щоб не чути хропіння короля Янока. Не бажаючи таким чином відчувати собі краще ніж вони є, отримавши собі можливість спокійно спати втомившись за весь день важкою роботи.
В той момент нарешті дізнавшись чому простим людям не заважає хропіння короля Янока, хоча вони чули його по усьому королівству як усі інші його піддані.
Маючи можливість по різному вирішити це запитання, але замість того що їм порадили прості люди, дворяни та вельможі зробили вибір зовсім інший, одного разу скинувши з трону короля Янока, замінивши його тим з кандидатів хто менше всього по їх думці хропів.