Пепел. Тремт ння

Июнь, 4


Все было по-другому. 
Не было дорог, не было ошибок, 
Боли продолжительностью в год. 
Скальп не снимали, не ломали голову. 
Было по-другому. Не привыкну, 

Что не было ни слез, ни вранья. 
Одному не приходилось ютиться. 
Не отвечалось: «понемногу», «пойдет». 
Запахи цвета липового и летнего дождя 
Не просили, не требовали проститься. 

Пройдет сто лет, десятки веков — 
Не будет греметь в дверь до треска. 
Она, давно выбитая, плющем заростет. 
Не было, чтобы хата эта в наклон 
Ушла, на погибель, за ветром. 

Щастить лише інколи ним задихатися. 
Втім, не було в нього ні сили, ні сенсу. 
Подекуди згине. Можливо, загине. 
На пам’ять минулому будуть здаватися 
Сухі пелюстки, що належали серцю. 

Не було ланцюгів, кайданів у підвалах 
Думок, згаряча власноруч спалених, 
Почуттів — сліпих немовлят невинних, 
З’їдених у різних рівнях кошмарах. 
Не було ні втрачених, ні знайдених. 

Було тільки небо завжди ніжно-багряне, 
Тремтіння було від голови до стегон. 
«Роки, ви роки мої швидкоплинні...» 
Але як пам’яті сум нагряне — 
Нічого не було, напевно.

2025 г.

[вітер намагається знести попіл з листа, приносячи лише новий попіл.]