До Тебе

 
 
Господи! Що за закон?
Закляк і змовк акордеон...
Образлива ця студінь ліжка -
То чергова мені підніжка...
Пустоти, скрізь пустоти та пустоти...
Позаду, поруч і уже навпроти...
Знов дощик розгорне свої сувої -
Поділить днину сумовитую надвоє...
На пасмурність і біль стрімкої фрази
До вірша захмілілої оази
Я опущу змарнілії долоні,
Такі вони і ніжні, і безвольні.
В важку цю зиму, аж уже надривну
Шукатиму стежиночку я рівну.
Тут болі вже без крику, просто втома,
Але, мій Господи коханий, все ж я вдома.
А от до  Тебе пізно, а чи рано
Закрита райська брама, щільна брама.
Второпати щось хочу - тільки щем
Між мною та зимовим цим дощем.
І літери чорніють. Їм зростати
Сумними щоби віршиками стати.
Мій Боже! Може, скінчились дива?
Але з- під снігу вигляда трава -
Бач барви під снігами як розкрила?!
Даруй же, Господи, мені ще крила.
І дива більшого мені не треба,
Щоб полетіти в спокій, в мир, до ;Тебе!
2 січня 2026 р.