Вже рідну землю покидає грудень,
Спить голий ліс, загорнутий у іній.
Минає час, як довгий, сірий будень,
Застиглий в небі розчерком на сині.
Мороз, глянь, пише диво-візерунки,
Сріблять сніги зажурені долини.
Блищать крижин розсипані дарунки,
Іскрять під сонцем інею перлини.
Вже рiдну землю покида грудень
© Copyright: Елена Гешко, 2026
Свидетельство о публикации №126010204478
Свидетельство о публикации №126010204478
Рецензии