Місто моє
Далеке, назавжди загублене місто,
Ти домом моїм і утішливим раєм було!
Ти – вічне, щасливе, турботливе літо,
Ти – мамина ласка і батька надійне крило.
Крізь осінь і дощ, крізь засушливе літо
Іду я туди, де завжди, панувало тепло.
Притягує місто, немовби магнітом,
І спогадом гріє моє неспокійне єство.
Я йду за вітрами в пустельні провулки
І чую лиш шепіт опалого листя і трав.
А небо ясне, як дитячі малюнки,
Нагадує серцю блакитний і лагідний став.
О, місто моє, ти – щасливе дитинство!
Ти стало чомусь недоступним і дуже сумним.
Ти – туга душі і утрачене диво,
Та серце проймаєш відлунням до болю гучним…
У місті дитинства ніхто не старіє,
Там весело завжди і навіть печаль – не біда!
Там щастя зоріє, а віра міцніє,
Сьогодні і завтра – душа, як весна, молода!..
Мiсто моe
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125123008501
Свидетельство о публикации №125123008501
Рецензии