Кларнети нiжностi краси

   КЛАРНЕТИ НІЖНОСТІ КРАСИ

Ніжність! Аж струни!.. Аж гомін і квіт!
Сонце у грудях! В душі – наче янголів хор!
Симфонія вітром гаями подалась в політ
Срібним відгомоном арф між дібров.
Небо шепоче і хоче: Кохай! Сон у трави поліг
Й колихає: Цілуй аж за світу край. Чуєш?
Вишні цвіт сипле, як сніг навесні, біля ніг.
Спокуса ж питає крізь музику ту: Почаклуєш?

Все розтануло в краплі цілунку, у вуст глибині,
У шелестінні обіймів луни від фіалкових ленів.
Оксамит весь зомлів і стожари зійшли в вишині,
Зорі ж злилися у пари як в марі над крилами кленів
Й роса аж зітхала у цноті в кришталі – дзвін в рай.
Порозлітались метелики зойків з захмарних легенів
І розсипались коралі у лоні в полоні – в розмай…
Як зерна любові, де м’ята п’є розкіш єлеїв.

Муза лунає як міт. І пророцтва звучать корифеїв!
Всесвіт у нігу заквіт від краси, а мить грає в кларнети.
Насолода ж у щастя в заплеті вже сяє у думі з есеїв –
Мудрість їх знає у тій простоті й розчиняє тенети.
Сповівалися ніч зі світанком чаруючим танком,
В коловерті нектар – наче в космосі диво-планети –
Вічна казка, де геній тендітній надвечір і ранком,
Ідучи тихим ґанком, роздаровує таїнства злети.

                Павло Гай-Нижник
                25 грудня 2025 р.