Гiмн Досконалiй Нiжностi

ГІМН ДОСКОНАЛІЙ НІЖНОСТІ

О, Пані моя, погляд твій – Зірниця –
Крізь Всесвіту Вогонь веде на ешафот.
Наші чуття – чаклунство й таємниця,
Що є лиш відблиском нектару Насолод.
Ти – Пристрасті довічної наречена Цариця,
Яка Любов’ю пелена від хуртовин турбот.

Немає й в Пеклі сили цю печать зламати,
Й в Чистилищі немає вже скорбот таких.
Її я прагну наче Віри – цноту увібрати,
Що Прощею є й Вироком для обраних усіх.
Благословенна Таїна, дозволь мені співати
Тобі Осанну віщу в славнях запальних.

Ми – Світло, що нанизане на Сфери,
Яке веде у серце Бога з тяглості Землі
Ти – Ніжність, що устелює бар’єри,
Мій Янголе з Вінцем і Правдою в зерні
Чий погляд – Сяйво з вищої Химери,
Що Думку зречує до Страти уві злі.

Серце піском могло ж бо стати в бурі
Й не знало б Втіхи блудне у Пітьмі,
Аж поки, Скарбе Неба у Лазурі,
Ти, наче Ява, не зійшла, як в сні,
Красою Ери Непорочності в Натурі
Нетлінності Буття і Зцілення в Весні.

І дотик – Благо молитов, Ефіре чистий,
Вторинні зради й ґлум стирає що за мить.
І я – Паломник, втомлений і млистий,
Що прагне Раю, де твій лик горить
Як Алегорія і Зов, як Космосе іскристий,
Що у безсмертя Рок і Час благословить.

Ми – сходи ввись божественної Волі,
Де кожен крок – життя й розніга неземна.
Ми – зорь Кохання й випещення Долі
І вишукана гра її, сумирна й чепурна
Немовби Мудрість, внесена в подолі
У чрево Вівтаря, де є роса і прісна, і парна.

В тиші мовчання тремт Єства як Літургія,
Що спалює Преамбули облудливі страхи
До Філософії Пізнання у обіймах – Ностальгія
Містерії єднання. У Схизмах щирі також є шляхи
Єдиносущності двох Душ – Священна Хірургія,
Що оживляє Світ і первородні згоює Гріхи.

Я, Панно – вже вино, що ніжить Промінь Сходу,
Серця сплітаю і цілунками Помазую вуста,
Мій Дух уже давно – Просфора твого Роду,
А ти – мій Заповіт. Ми – Розкіш й Простота.
В цій Швидкоплинній Вічності укладено Угоду
Про тимчасовість Пульсу – Сенс й Марнота.

                Павло Гай-Нижник
                24 листопада 2025 р.