П1сня. Над Хустом сонце схОдить

 
Над Хустом  сонце схОдить,
Річки  несуть благодАть.
Там земля з любовью рОдить-
Такої більше не видАть.

А Тиса  цю правду несе,
Крізь роки, крізь  біль і красу.
Там благодать тихо живе,
Там рай на Землі, так скажу.

Там, де Тиса сріблом в'ється,
Де ліси - мов давній храм,
Про лебедину вірність йдеться,
Про закон,-  що даний нам.

Білі лебеді пливуть повільно,
Наче час зупинив свій хід.
У красі їхній- спокій напевно,
У мовчанні - глибокий зміст.

Пливуть - без страху і вагання,
Без гучних і порожніх слів.
Бо знають: любов- це тривання,
А не мить серед хуртовин.

Лебеді, -  знак для людей:
Не зрадивши серце, любити.
Їхня вірність- закон земний,
Що тримає  усе на  Світі.

Над Хустом  сонце сходить,
І Річки  несуть благодать.
Там земля з любовью родить-
Такої більше не видать.

А Тиса  цю правду несе,
Крізь роки, крізь  біль і красу.
Там благодать тихо живе,
Там рай на Землі, так скажу.

Слався рідне Закарпаття,
край любові, світла, і тепла
Там краса як Божа молИтва
Що  ДУші Людські зігріва.