Нетвереза

Сутеніє... А вірші не квапляться рвати рядки,
І різдвяні бажання вкриває густа поволока.
Та пручаюся темряві попри, і їй – завдяки,
Бо на серці й на вулиці темно, хоч вибери око.
Свят-Микола, дарунки збираючи, палить свічки –
Тепле жевриво віри у мирне, намолене завтра, –
Щоб забарвити згаслі ялинки моєї дочки
І – чужі, бо пітьма владарює, як чорная варта,
Наче сита запроданка...
Снігу підспівує дощ,
У поверхню землі крижанії встромляючи леза.
А дітей женучи у холодні хатини із площ,
Перемогу над світлом святкує війна нетвереза. –
За столом, на якому немає пісної куті,
А – лише перекроєні долі тутешнього миру.
...Її чаші з гарячою кров'ю полеглих – пусті,
Та й псує вона гарну колядку на пісню нещиру.
Тож, гуляється їй – найдавнішій із відьом старих –
Поміж тіл обгорілих, біди і розпеклої збруї.
Поки хтось серед поля останній висвистує вдих,
Ця триклята різня на кістках неусипно пирує. –
Ненажерлива бабця, стара, наче Світ за вікном,
Набиваючи в черево цілі епохи криваві,
До Святвечору, ніч запрягаючи, їде верхом.

...Хай би ти вже вдавилась, Війна, на дванадцятій страві.

27 грудня 2025р.