вантаж 25

***
не приймай близько до серця.
не приймай.
маленька дівчинка з брудним як яблуко обличчям
колупається у носі.
інша, з веснянками, мрійлива хмара
у золотій піняві волосся, жує олівець.
її рот синій, чи це тінь
від падаючої бомби,
яку вигадав розум і скинула людина.
дві квітки. не вимовляй їх імена вголос,
так їм легше буде увійти
в серце твоє і розірвати його на шматки.

краще – цифри.
якщо убитий дорослий – це вантаж 200, то дитина
вантаж 25 – один до восьми.
розмірковуєш як логічний маніяк.
але серце пручається, кидається, к;пає,
шукає вихід вхід –
гадюка заплуталася у порожній підковдрі.
уламки шпалер, обгорілого винограду.
не приймай, не приймай.
серце – трансформаторна будка
напис "не підходь – уб'є
коханням"

адже кожна цифра про загиблих від бомб 4, 17, 23, 50
це спресований попіл, спалений плід
із насінням життів дітей, дорослих
їх сумом, посмішками, планами, мріями.
ці світи втрачені
та цифри гіпнотизують,
так наче кролі заспокоюють змію – не плач, зміє.
буде більше цифр, менше лиха.
цифри – сірі дірки – всмоктують залишкове
людське світло.
було дві дівчинки. ні. їх не було.
але вчителька  молодших  класів  Іра
наче блискавка-кульбаба ширяє
спаленим районом. шукає своїх учнів та учениць.
усі живі? хто у класі? перекличка за  алфавітом.
але немає букв.
цифри, цифри.

не бери близько.
вони не твої.
у тебе серце не як у жирафа, не таке
сильне, щоб качати кров аж на четвертий поверх.
серце чинить опір – відпусти.
але розум відмовляється вірити та приймати.
книжечка-розмальовка.
ось цього бегемота недорозфарбували. синій.
чому синій?
хіба бувають сині бегемоти?

справжній біль прийде пізніше.
крилатий повільний вісник
схожий на велику осу.
куди йому обігнати ракету?
він зможе наздогнати тебе лише
за тижні, місяці. і зазирнути у вічі.
осине гніздо над дверима.
тоді візьми драбину та бийся головою об гніздо.
до крові.
дери його зубами.
підкладай обличчя під гулкий струмінь
обпалюючого болю, що звільняє.
зумер, грізне в'язке дзижчання, сотні жал.
але ти всотаєш усім серцем, пам'яттю
все що бачиш, відчуваєш.
ніби від цього залежить твоє життя,
совість всесвіту, яка лише у зародку.
справжній біль прийде пізніше
із запізненням – ніби звуки
пострілу, каяття і розлуки.

зумер, грізне в'язке дзижчання, сотні жал.
о моє небо з ос, воно
летить за мною. я зачекаю. нікуди поспішати.
я тут, Яна, Ліля. я тут.
моє серце відкрит
вип'ємо сік із цукерками. подуріємо.
дорозфарбуємо казкового бегемота
синім.
жовто-блакитним.


"По той бік попелу" Дніпро, "Герда" | 2024