От кажуть мені люди:
«Кому ти все пишеш?
Кому зараз треба поезія, вірші?»
А я відповім всім вам, людоньки добрі:
Це покрик моєї тільки власної душі.
Втомився від миру, в якому панує лиш злоба,
Та біль навкруги, тільки кров…
Як шкода порою,
Що в нас не існує такого куточку,
Де буде любов.
Я хочу додому, неначе скажений.
Ось тільки Господь мені обрав інший дім.
Не бачив я з роду всіх тих териконів,
Не бігав по рідній земліці малим.
Але то нічого —
Я зміг залишитись людиною,
З власним поглядом на світ,
Не зрадить нікого, не оганьбитись
І навіть у поезії лишити свій слід.
***
© Copyright: Дмитрий Скобелкин 2, 2025
Свидетельство о публикации №125122403705
Свидетельство о публикации №125122403705
Рецензии