Ожила лялька

на коні живу я життям майже справжнім
проміння моє оживляє лице
а там за кулісами схований ящик
у котрім на ключ запирають мене

по ниточці, по ниточці, ходити не бажаю
віднині бо, віднині бо, віднині бо жива я
по ниточці, по ниточці, ходити не бажаю
віднині бо, віднині бо жива я

до рук моїх тягнуться вузенькі ниті
начебто я вірно без них спотикнусь
гей там, нагорі, ви мене відпустить:
без нитей невидних я й так обійдусь!

та пісні останньої нота остання
лунає вже, і незабаром стиха
і знову за ниточку дехто смикає
й мене за куліси від вас забира


оригинал--"Ожившая кукла", Ольга Зарубина

На сцене я жизнью живу настоящей,
Мне светит в лицо оживляющий луч,
А там, за кулисами, маленький ящик
В который меня запирают на ключ.

По ниточке, по ниточке
Ходить я не желаю.
Отныне я, отныне я,
Отныне я живая.
По ниточке, по ниточке
Ходить я не желаю.
Отныне я, отныне я живая.

К рукам моим тянутся тонкие нити,
Как будто без них я на сцене споткнусь.
Эй, там, наверху, вы меня отпустите,
Без нитей невидимых я обойдусь.

Но песни последней последняя нота,
Уже прозвучала и стихнет сейчас,
И снова за ниточку дёргает кто-то,
Меня уводя за кулисы от вас.


Рецензии