Новий прокинувсь між туманів день,
Умився інеєм, принишк біля порогу.
Виводить грудень соло для пісень,
Що стелять небом зоряну дорогу.
Ще осінь де-не-де у вирвах снів
Тримає літо за змарнілі крила,
Але вже вітер вільхи обтрусив,
І тиша білим цвітом закипіла.
Світ зупинився. Час – мов тонкий лід,
Застигла мить у погляді прозорім.
Малює грудень свій холодний слід
На склі душі – надіями та горем.
Так тихо-тихо... Тільки самота
Горнеться до плечей, немов хустина.
Слова замерзли на німих вустах,
Бо в білім небі – істина єдина.
Новий прокинувсь мiж туманiв день...
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125122307418
Свидетельство о публикации №125122307418
Рецензии