Прокинувсь день новий поміж туманів,
Глевкий і сірий, наче полотно.
Немає білих і святкових станів –
Лиш дощ у шибку стукає давно.
Ну що ти, грудню, де твої морози?
Де чистий спокій заспаних полів?
Невже тобі лишилися лиш сльози
Насподі переораних жалів?
Земля чекає. Глухо і терпляче,
Як мати жде своїх синів з доріг.
Вона не скаржиться і, мабуть, не заплаче,
Що не вкриває плечі перший сніг.
Ми прагнем білості, щоб приховати втому,
Щоб чистим здатись хоч на мить одну.
Та краще бути справжнім, ніж усьому
Вдягати маску, гарну і нудну.
Грудень без гриму
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125122307393
Свидетельство о публикации №125122307393
Рецензии