З бойовими очима
виривались з темряви, не зтурбовані тим
що порушим розмірені стррруми чиєїсь розваги
Сонцем натхнені та окрилені вітрами
розривали бока, попіл сипали в рани
кляли похмурі роки коли були
дурнями й ледащами
благородним запалом марили юнаки
розкривалися скрині, розбивались замки
парували останнії краплі похмільної браги
ми прокидаємось від довгого сну,
чуєш як рвуться веріги?
хто там беріг спокій наш,
й будував нам барліги?
ХТО?!
по зернятках та крихтах ми збирали минуле
спаведливим ножем відрізали протухле
давньовічню запону власними рвали руками
узнавали про волю, стила кров у серцях
розривались від болю, залишали свій дах
і на вищир звірячний, зловтішний
відрікали плювками
ми тонули у драгвах, розбивались в горах
але знов восхресали--нами рушить не жах:
ми хотімо торкнутись джерел сухими губами!
у дикому просторі стілиться дим,
в прапор наш б`є Сонця промінь
хай же здригаються:
стигне в серцях лютий пломінь!
С БОЕВЫМИ ГЛАЗАМИ, гр. Калинов Мост
С боевыми глазами, с перекошенным ртом
Вырывались из тьмы, не заботясь о том,
Что нарушили мерные струи
Чужого веселья.
Вдохновленные Солнцем, окрыленные Ветром
Раздирали бока, раны сыпали пеплом,
Проклинали угрюмые годы
Тупого безделья.
Благородным порывом загорались юнцы:
Разбивались замки, раскрывались ларцы, --
Испарялись последние капли
Дурмана-похмелья.
Мы пробудились от долгого сна:
Слух режут звуки тревоги.
Кто охранял наш покой,
Кто нам строил берлоги?
Кто?
По крупицам, по крохам собирали былое,
Справедливым ножом отсекали гнилое,
Вековую завесу срывали
Своими руками.
Узнавали такое, от чего стыла кровь,
Разрывались от боли, покидали свой кров,
Hа звериный, злорадный оскал
Отвечали плевками.
Утопали в трясинах, разбивались в горах,
Hо всегда воскресаем, -- нами движет не страх:
Мы хотим прикоснуться к истокам
Сухими губами.
В диких просторах стелится дым,
Реет в дали наше знамя.
И содрогаются -- зреет в сердцах
Злое пламя.
Свидетельство о публикации №125122300698