Ангел
Вночі прокинулась від слів,
Шепоче хтось мені: “Пробачте…”
А потім, бачу, в крісло сів
Блакитноокий світлий Ангел.
Я встала, чаю налила,
Він пив, а потім усміхнувся
І, доторкнувшись до чола,
“Зі мною, – каже, – поспілкуйся”.
“Ти пишеш вірші, знаю я,
Напевно, щоб почули, хочеш,
Поета доля непроста,
Не кожен любить слово творче…
Не сприйме вірші легкодух
Та ще і скаже щось нікчемне,
Пиши для тих, хто має слух
І бачить світ відкритим серцем.
Пиши і, поки є снага,
Примножуй хист, забудь про втому,
А плітки, поговір – вода,
Що слабне в озері мілкому…”
Піднявся і махнув крилом
А потім вийшов непомітно…
А вранці під моїм столом
Перо лежало символічно…
Я вийшла мовчки на балкон…
На небі сонце вже звелося…
Можливо, це був просто сон,
Та звідки ж це перо взялося?..
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125122209115
Свидетельство о публикации №125122209115
Рецензии