Я втомилася, втомилась,
Сил немає, слів нема!
Хоч би зовсім не звалилась,
Дошкуляє ще й зима!
Серце маю не сталеве
І чужий сприймаю біль,
Бачу навіть несуттєве
І здригаюсь мимовіль.
Б’ють незгоди, наче молот,
Забирають владно сон,
Пробирає душу холод
І думки бере в полон.
Пропонує роль жебрачки
Норовисте майбуття.
Серце б’ється на уламки
Від мінливості життя.
Доля дивиться зухвало,
Та від неї не втекти…
“Я жива! Я – не кувадло!!.” –
З вуст моїх злітає крик.
Час летить стокрилим птахом…
Був світанок – ніч уже!
Огортає смуток страхом,
Небо здавлює чуже…
Втомилася
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125122209106
Свидетельство о публикации №125122209106
Рецензии