Цей день – як аркуш, змочений дощем.
Такий туманний, сірий і безмовний.
А грудень пише акварельний щем
На склі вогкому. Смутку серце повне.
Світ збляк і стих. Немає кольорів.
Лиш графіку дерев тримає небо.
Хтось олівцем розмитим наче звів
Цю самоту, де зайвих слів не треба.
Туман лежить, як біле полотно,
Закутав місто в м’якість і покору.
І дивиться утомлено вікно
В холодну безвість, у грудневу пору.
Ні снігу ще, ні льоду, ні зими –
Лише чекання, злите у просторі.
Це час, коли стаємо тими ми,
Хто чує кроки вічності в дозорі.
Не нарікай на сірість цих годин,
У них є мудрість, чиста і сувора.
Коли ти з світом сам на сам, один,
І серце – списана соната вчора.
Грудневий етюд
© Copyright: Елена Гешко, 2025
Свидетельство о публикации №125122207702
Свидетельство о публикации №125122207702
Рецензии