Балада про давньоруського воя

у далеч біг зграй зимових птахів
дим гнав їх геть швидш за вовків
дим плив по всій землі,
лютий наброд вчинив бенкет відьм
де ж той воїн, що гукне їм "СТІЙ!"

хвилей котився ворог на Русь, на спинах і на серці біс
ворожі списи на Сонце тисли, запах гарива ніс чоpну вість
Пугач, Вовк та Орел забавлялися грою: руську кров чути заздалегідь
усі вороги Бога несуть допомогу магістрові Ордену Псів

у вівтарях святі вже плачуть, гудить набат
битви час уже призначений: це буде пекло, брат! пекло, брат!
ТА НІ КРОКУ НАЗАД!

зірки підкажуть войнові шлях, він пильно в седлі на коні
схлонуло серце, прокинулась воля: він б`ється трu ночі трu дні
і ошийник раба він із рук вибива у магістра, і крига трищить
за приховане снігом золото волі воїн б`є, не жалівши мечів

у вівтарях святі знов плачуть, хоч бито ворога
кінь один назад бо скаче: то було пекло, брат
тричі так--на списах воїн розп`ят!

доля його тепер-- тінню блукать
й знову точити меч, під виття собак
йому незнаний жах, спокій віків
все обернеться в прах, тільки не він

з тих пір чимало води утікло, маревом стали моря
тінню безгучною воїн проходить на беріг, як давній Боян
він блукає всю ніч, палить вогні
князя й братів шукає своїх
Волі злато шукає, що здобували
в битві тій, по коліна в крові

шлях по зірках знов прізначений, і знов гудить набат
у вівтарях святі вже плачуть, воїн вже в пеклі, брат
тільки так--І НІ КРОКУ НАЗАД!




оригінал: Ария – Баллада о древнерусском воине

Вдаль мчались стаи зимних птиц, Дым гнал их прочь быстрей лисиц,
Дым плыл над всей землей, Лютый сброд закатил пир горой.
Где тот воин, что крикнет им: «Стой!»
 
Запад катился волной на Восток, На спинах и на сердце крест,
Копья тевтонцев целились в Солнце, Запах гари нес черную весть.
Филин, Волк и Орел потешались игрой, Чуя издали русскую кровь,
Вся нечистая сила помощь сулила Магистру и Ордену Псов.

В алтарях святые плачут, Гудит набат,
Битвы час уже назначен, Но это будет ад. Трижды ад, Но ни шагу назад!

Звезды подскажут воину путь, Он спешно седлает коня,
Сердце застыло, воля проснулась –Он в битве три ночи, три дня.
И ошейник раба выбивает из рук У Магистра – и льдины трещат.
За укрытое снегом золото воли Воин бьет не жалея меча.

В алтарях святые плачут, Хоть враг разбит и смят.
Конь один обратно скачет –То был кромешный ад.Трижды ад: На копьях воин распят…

…теперь его судьба Тенью бродить И, слыша вой собаk, Вновь меч точить.
Ему неведом страх, Вечный покой, Все обратится в прах –Только не он!

С тех пор так много воды утекло,
Моря превратились в мираж,
Тенью бесшумной воин проходит
На берег, как преданный страж.
Бродит воин всю ночь, зажигает огни,
Ищет Князя и братьев своих,
Ищет золото воли, что добывали
В битве той, по колено в крови.

Путь по звездам вновь означен
И вновь гудит набат,
В алтарях святые плачут
И воин сходит в ад.
Сущий ад,
Но ни шагу назад!