Забув ти, Боже, що кров наша - не водиця

  БОГ, ВІЙНА і ми, – РАБИ БОЖІ.
(Війна та люди - в одній зв'язці. -
 Невже так – надовго?).


       "А може там на небі
        Смієшся, батечку, над нами?
        А може, радишся з царями,
        Як пpавити миром? -
        Схаменись!…».

                Тарас ШЕВЧЕНКО, поема "Сон".


Землю століттями невпинно
Обкатують навкруги війни, -
То із Заходу накочують,
То зі Сходу.
І в них у кривавих січах
Гинуть мільйони, -
(У кожному столітті!), -
Рабів Божих?
А де ж Бог, -
Єдиний Творець
Всесвіту
І його господар, -
Цар царів,
Могутній,
Справедливий, милосердний,
Віру в якого
Назад тому
Більше 60-ти століть
Приніс землянам
Прабатько євреїв, християн
І мусульман
Авраам.

Можливо, він і справді
Існує
І міг би якось вплинути
На перебіг подій
Міжнародного життя,
Щоб війни ці
На корені б
Зупиняти
І не давати їм
Перетворюватися
У довгограючий кривавий
Кавардак,
Коли б раби ті божі
Не загнали його в глухий кут,
В один голос закликаючи
На своїх різних
Національних мови
Карати ворогів своїх,
У той час, як і ті його
Про те ж просять,
Запевняючи так само
У щирій відданості
Йому та його вірі, -
Одні християнській,
А інші – мусульманськIй
А то й зовсім, - воюючи
Рабами божими-єдиновірцями.
І всі вони
З упевненістю нахабною
Чеканят
На стрибках своїх поясів
Самовпевнене «Gott mit uns!»,
«З нами Бог!»,
"АллАх у Акбар!".

З того й заливає Землю, -
(Здавна по пори сі), -
Століттями
Та «Кров людська, -
    що - не водиця».

А, може, просто
Богові подобається
У війну грати
Разом
З помазаниками
БожимІ своїми? -

А їм, царям, заведи
На долю людей
Начхати.
У них військам споконвіку -
Один наказ:
«Солдатів не шкодувати,
 як і патронів!». -
Це вони вигадали
М'ясні штурми
Та за спиною штурмуючих
Розстрільні загорожі -
ПидроздIли
Карателів-«обнулювачів».

Війна в однi1 за за‘язцI
З долею
Народів на Землі
Та й із перспективою
Загрузи icнуванню
Планети нашої
В одній зв'язці!
Невже те -
Надовго?
Нонсенс!

 
               

                17 грудня 2025 року.