Зимовий лiс
І пахне снігом, тайнами душі.
Дерева сплять, немовби під гіпнозом,
Поскрипують тихенько, як старі.
Витає у повітрі сірий смуток,
Пригадуючи золото листви,
Ховає в голих кронах туги згусток
І приступи гнітючої нудьги.
Ступаю в ліс одна… Іду повільно…
Вбираю в себе все і навіть сум.
Мені тут так утішно і привільно
Вникати в самоті у щастя суть.
Мій вік такий, що я вже безкорисна:
Живу, пишу, сумую, не спішу…
Буваю непрактична, імпульсивна,
Безсонням за тривоги всі плачу…
У лісі я немовби розчиняюсь,
Вдихаючи сосновий аромат,
Усі болючі точки відкидаю
І відчуваю атмосферу свят.
У спогади пірнаю, як у річку,
Листаю, наче книгу, ночі, дні…
Життя, немов записане на плівку,
Крізь рій сніжинок – ніби уві сні…
Свидетельство о публикации №125121906928
Зимний лес морозцем дышит,
Пахнет снегом, колдовством…
Скрип деревьев чутко слышу,
Шёпот мне понятных слов…
Вспоминают ветви осень,
Золотую листьев шаль,
Тот простор небес и просинь,
Как прошедшее им жаль…
По протоптанной тропинке
В лес вхожу я, словно, в храм…
Друг за другом, без заминки, –
Строчки к будущим стихам…
Словно подвожу итоги:
Вот ещё годок прожит.
Понимаю – мы не боги,
Быстро времечко бежит…
Жизнь такая, вся в сомненьях:
Где же правда, где же – чушь?
За тревоги и волненья
Я бессонницей плачу.
А в лесу, такая ясность,
Как от сосен аромат,
Словно праздник, шумный, яркий,
Где мне точно, чёрт не брат…
Вижу я себя ребёнком:
Ёлка, мама, хоровод,
Жизнь, записана на плёнку…
Рой снежинок. Новый Год!
20.12.2025
Елена Куприянова 3 20.12.2025 15:22 Заявить о нарушении