Час не повернути

Того,що вже минуло-не повернути,
ні юності,ні школи,ні батьків,
та я б хотів в минуле зазирнути,
хоч час в волосся сивину заплів.

Згадав,як в Білозір'ї їздив транспорт
і на той час ошатний свій піджак,
коли вручав Московченко мій паспорт,
та й безпритульних не було собак.

Минулося,коли життю раділи,
як сонця промінь вранці нас будив,
як я чвалав на двох своїх зі Сміли
коли в село"бродянський" не ходив.

Не викреслю із серця штани-кльоші,
це звичаї тоді такі були,
і незабутні танці на холоші,
як пінне пиво у чайній пилИ.

Порожніх не давали обіцЯнок,
бо наші рідні довіряли нам,
ми вранці повертались з гулЯнок,
завчасно сповістивши своїх мам.

Як не хотів бентежить свою матір,
хоч не завждИ траплялась слушна мить,
знімав тихенько одяг у кімнаті,
щоб світла у вітальні не світить.

Так швидко промайнули дні колишні,
яких назад повік не повернЕш,
вони опали, мов цвітіння вишні,
лишаючи лиш згадки ніжний флеш.

Події днів я в пам'яті тримаю,
хоч відійшли у вічність,в небуття,
я ще живу і їх перемагаю
не дивлячись на стук серцебиття.

грудень 2025
О.Чубенко-Карпусь.