глибина яка не вилiковна

Я розчиняюсь в холоднім тумані,
Тону у болю, в тягарі своїх проблем.
Немов мене ніколи не було між нами
Немов я — тінь у пам’яті й землі чужій.
Мене розчиняють про тебе думки
Про всесвіт, і майбутній шлях.
В осіннім тумані, холоднім і темнім,
Я тону в нічних - найпотаємніших снах.
Я тону й тону — шука порятунку , хапаюсь навіть за мертві слова.
О шторме, вибий на сушу мене…бо ця глибінь — бездонна й жива.
Забери мою душу Боже на небо - нехай вона більше вже не болить.
Нехай там вже запанує тиша - де серце ще не крає біль
Здається, у цій грі програв я сам , і цей урок запам’ятає вік
Любов не тільки світло і весна - вона — ще біль, і тріщина в прозорім склі
Я відпускаю — щиро, тихо , без умов - даю тобі піти з мого життя.
Я дякую тобі за цю любов , і за біль, що не загоїть час.
За день, коли ти тихо увійшла в моє життя — без крику і причин.
За день, коли так само ти пішла - лишивши тінь і порожнечу змін.
Я дякую тобі - за ту завтрашню надію , за віру, що ще жила в мені.
Дякую собі — що повірив у правду , в любов яку я бачив у тобі.
Я пластиром прикрию рану — та знаю лиш одне: час не лікує те, що болить на глибині
Я не шукав ні в тобі, ні в собі - ані оправдань, ані вини.
Я не жадав ні крику, ні болю - лиш тиші і чесної глибини.
В тобі я шукав єдине кохання , і те, що в мені уже давно погасло
І може хоч на мить я ту любов пізнав  - та вона була крихка
Більше немає в серці місця для того - хто не буде такою як ти
Та якщо захочеш колись повернутись в мої обійми - я  місце важливе зберіг у собі.
Я приклонявся перед твоїми очима , перед волоссям — ніжним, мов шовк.
Я стелився мов тінь за тобою , бо любив не наполовину — а вщент.