Якби ти хоч на хвильку замислилася,
Що кожен жест, кожне слово для мене значить,
Ти тільки кутик підтягуєш рота,
Вмить свої вуха до тебе звертаю.
На кожне моє запрошення відмовляєш,
Постійно зайнята, щось десь товчеш,
Мук мого серця ти знати не знаєш,
В тебе попереду все ще — на якусь мить.
Мрію, що горе моє ще спізнаєш
І захлибнешся у сльозах не раз,
Правильну хвилю не розгадаєш,
Щось та на комусь ти ще погориш.
В мріях сновида солодко дрімає,
В снах мого горя не пам’ятаю.
SO
19
© Copyright: Богдан Байдюк, 2025
Свидетельство о публикации №125121506646
Свидетельство о публикации №125121506646
Рецензии