Вудильник

За роки життя я досконало освоїв
Будівництво фортець на березі моря.
Та їх кожного разу змивало водою -
У споруд із піску завжди така доля.

Та я впертий, вмотивований вірою
У людей, для яких будував тії замки,
Ділився із ними невичерпною силою,
Бачив у кожному неповторні світанки.

Я обирав не відштовхувати, а вчити,
Бо сам пам'ятаю, як бути неприйнятим.
І в ненависті шукав причини любити, -
Ніхто не заслуговує бути покинутим.

Я знав наперед чим скінчаться історії,
Сам власноруч написав більшість з них.
Але рідиною солоною слова спортворені,
З молитби перетворювалися на крик.

Почуття розбивалися об обладунки іржаві,
Мінялися як в королівстві кривих дзеркал.
Я линув до тебе, бо бачив вогні яскраві,
Та саме світлом вудильник мене і спіймав.

Я наробив помилок і сконаю з провиною,
Та почуттям, що пішов, коли йти не хотів.
Не кажи, що ця битва була непотрібною -
Ми обоє вкладалися заради якоїсь мети.

Я втрати боявся, бо пам'ятаю моменти,
Коли про друга з теплом міг казати Охана.
Спогад про тебе захищав від дементорів,
Та тепер замість серця - глибока рана.

Письменника тексти сльозами заляпано,
Бо давився нотатками зі своїм монологом.
Хотів бути книгою, а лишився параграфом.
Я не бажав бути стертим з твого епілогу.