Всьому свій час.
Побачивши красуню, я посміхнусь крізь вуса,
Та мимохідь згадаю про молоді роки,
Не світяться вже очі, та вже не та спокуса,
Не зліт у піднебесся, а зовсім навпаки.
Нема того запалу, тії пожежі в грудях,
І духу авантюри нажаль уже нема,
Сьогодні неможливо, кохатися на людях,
В душі, як і довкола, вселилася зима.
І кров вже так не грає, не так вже б'ється серце,
І музика не ллється, і не бренить струна,
Де був струмок бурхливий, тепер лише озерце,
Були відкриті двері, тепер лише стіна.
Бере в полон нас ваба, чатує скрізь і всюди,
І бранцями кохання свідомо робить нас,
Та мабуть не даремно, говорять мудрі люди,
Все скоїться та пройде, на все трива свій час.
14.12.2025 р.
Всему свой час
© Copyright: Виктор Лукьяненко, 2025
Свидетельство о публикации №125121403148
Свидетельство о публикации №125121403148
Рецензии