Знов шарудять думки у голові,
Як вівці по нескошеній траві,
І не дають заснути ні на мить,
Чи, може, то Всевишній їм велить?
Втомилась дуже, вже й лічила їх,
Та чула тільки безтурботний сміх.
На числах запинатись почала,
А їх ще більше, мов із джерела…
Навколо мене стали всі думки,
Шумлять про щось, немовби ті струмки…
Мабуть, що-небудь тепле одягну
Та м’ятний чай на кухні заварю.
До чаю ще дістала пампушки!
Ну ось і все… Розбіглися думки…
Вернувся й сон, відчув душевний стан!
А, може, пампушок затятий фан?
Поглянула у вікна… Темно ще!
Лише у небі – сяєво ясне…
Заснула непомітно… Зникла яв…
А сон за руку цілу ніч тримав…
Сон
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125121308465
Свидетельство о публикации №125121308465
Рецензии