Кажу собі щодня:
“В минулому образи…” –
Та серце не співає, а щемить.
Нудьга немов вросла,
В думках – слова і фрази,
Від них у голові моїй шумить.
Пригадую весь час
Тепла і щастя крихти
І відчуваю, як земля пливе.
Невже це не про нас?
Невже так можна жити?
Чому в душі метелиця мете?
Ще почуття живі,
Та їх ховають хмари
Незлагоди і прикрих нарікань.
Гудуть, немов джмелі,
Непоясненні чвари!
О, скільки в них даремних з’ясувань!
Образа, як смола,
Немов болотна п’явка,
На нервах осідає, як іржа…
Та у душі слова
Бринять: “Ти будь! – і крапка –
Будь просто, як повітря і вода!..”
Будь
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125121308429
Свидетельство о публикации №125121308429
Рецензии