У сутінках народжувалась ніч,
Зимовий вечір вміло вдаючи,
Запалювала в небі сотні свіч,
Морозом раз по раз обдаючи…
Я лиш дивилась, та якийся страх
У серце заповзав, немовби змій,
Був іноді такий в бентежних снах,
Коли я йшла у темряві в’язкій.
Відчувши раптом невимовний жах,
Упало серце в п’ятки в мить одну.
Затихло там, немов підбитий птах,
Мабуть, чекало вранішню зорю.
Тремтіла я, боялася кущів,
Немов якихось неземних створінь,
Здалось мені, що я – серед мерців,
Під німбом сивих крижаних склепінь.
Хотілося сховатися під плед
Від цих нічних насуплених химер,
Спинити врешті цей нестерпний щем
І усмирити неспокійний нерв.
Безсоння – це така жахлива річ!
Приходить і блукає, як фантом…
Як пережити цю бентежну ніч?
О, Боже, вже світанок за вікном!..
Бентежна нiч
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125121308393
Свидетельство о публикации №125121308393
Рецензии