Бабуся

 

     Бабуся по лінії тата Прасковія Марківна Наріжна ( Сосонна) та дід Степан Опанасович Наріжний померли в роки голодомору. Дід по лінії мами Михайло Анікандрович Кузьминський помер на 43 році від завороту кишок - не довезли до лікарні. І лишилася в моєму дитинстві одна бабуся по лінії м - Кузьминська Анна Андріївна. День народження її жодного разу не святкували , тому навіть на могильному пам'ятнику вказаний лише рік народження.
     Дуже мені не вистачало бабусі у дитинстві! Сусідська подружка Ніна Стадник (Царство Небесне!) мала бабусю у сусідньому селі і частенько її навідувала з батьками. А мені нікого було навідувати. Тому з чотирьох років я з бабусею листувалася. Грамоти ще не знала - диктувала матусі текст листа. А вона друкованими літерами переписувала на папері надиктоване. Потім друкований текст я переносила на свій лист по кілька разів, щоб без помилок. Завжди сповіщала, що всі живі та здорові, а також свої маленькі новини.
     Поїздку до бабусі я також придумала. З Ніною ми брали дитячі кошики, загружаючи їх різною їжею, стареньке рядно і відправлялися робити велике коло навколо наших бараків. На зупинках розстеляли рядно і обідали чи снідали в залежності від пори дня.
     Але ось влітку перед першим класом тато таки повіз мене до бабусі. Жила вона у вологодській глухомані. Їхали спочатку потягом до Вологди з пересадкою у Москві. Потім пароплавом по річці Сухоні до Тотьми, потім конями до села бабусі Кіндратівка. На пароплаві я була вперше. Думала, що туалетів на них немає, бо як же спорожнятися у річку? Довго я терпіла, поки вночі таки упісялася. Вранці пояснила батькам чому так трапилося? І мені пояснили, що туалети таки є і що спорожняються таки в річку! Потім конями через віковічну тайгу також вперше! Вражень було дуже багато!
     Бабуся зустріла нас радо. Будинок у неї був дерев'яний на два поверхи. На першому поверсі так звана " зимняя изба", а на другому - " летняя изба". На першому поверсі стояли сани, які взимку запрягали в коней. Вони мені сподобалися. І бабуся невідомо як втягла їх до "летней избы", щоб я в них гралася. Сподобалася мені також цукерниця скляна,
 гарно оздоблена. Її мені також бабуся одразу подарувала. Показала мені бабця прядильний та ткацький верстати - вона гарно пряла та ткала. І подарувала нам половики ручної роботи.
     Потім ми з батьками ходили по малину. Бачили ведмедя. Швидко повернулися додому покусані комарами. Бабуся посміхнулася, взяла великий кошик і з божаткою (хрещена мати) пішла в ліс сама. Надвечір повернулися з повними кошиками малини. Показувала бабуся і як ловити рибку мейву ( саме мейву, а не мойву!) в мілкій річці біля дому. Просто занурюється наволочка у воду, ведуть її з двох боків на косяки рибок. І так гарно ловиться!
     Ми бабусі в подарунок везли цілий чемодан соняшникового насіння, в якій були покладені сирі яєчка, щоб не розбилися. А бабуся в цей же чемодан поклала нам зелену журавлину? Тато не сперечався. Тещу він поважно називав мамою - дуже не вистачало йому цього слова, бо ріс сиротою. А бабуся не менш поважно звала зятя - "хозяином"!
     На зворотному шляху періщив дощ. Дорогу розмило. Коні вгрузали в багнюку і ледь тягли воза. Батьки й шли поруч, щоб коням легше. А я сиділа в зробленій кібітці. Мені було дуже цікаво!
     Коли доїхав наш багаж до Проскурова, вся журавлина доспіла і стала червоною!
     Через кілька років тато забрав бабусю до нас, уже в Гручани. І неї була невеличка кімнатка з ліжком. Мені вона подобалася, була затишною.
     Бабуся звикла до роботи. А у нас ніякої роботи для неї не було. Пробувала прибирати кімнати, але без окулярів погано бачила, на помитих дверях лишалися брудні потоки. Мама її сварила, а бабуся плакала. І не виходила з свого закутку обідати. Тоді мама зверталася до тата:
     - Коля, она опять не хочет кушать!?
     Але тато гукав :
     - Мама! К столу!
І бабуся випливала в кухню. За стіл вона не сідала без короткої Ісусової молитви. А всі її ікони були знесені до сараю, бо тату не дозволялося як комуністу. Коли тато помер, я не хотіла йти до труни на прощальний поцілунок. Але бабуся випхала мене із словами:
     - Прощайся с отцом, бася едакая!
І мені прийшлося поцілувати тіло тата.
     Бабуся ходила на могилу тата щодня, хоча цвинтар був далеко, за сім кілометрів у місті, де тато заповідав поховати його.
     Бабуся пенсії не мала. Лише медаль МАтері-героїні - вона народила та виростила 14 дітей! Тому, намагаючися
 не бути обузою, їла лише товчену з сіллю зелену цибулю. Може, тому і захворіла на рак шлунку. Та ще й туга постійна за рідним обійстям! 
      Перед смертю бабуся звеліла мамі купити для мене пухову подушку і гарну ковдру. Просила навіть принести в лікарню і показати, чи виконане прохання? Цей подарунок служив мені довго. Ковдру вкрали на дачі у моїх дітей.
     На поховання мене не кликали - я тоді жила в Харкові.. Але пам'ятника бабусі я зробила. Спочивай з Богом, моя дорогенька бабусе!         а