Окна плачут, потекла и моя слеза
Поїзд прямує далі,
а я, пішки піду.
До села чотири квартали,
без транспорта обійдусь.
Піду понад річкою
де віти верб шелестять.
Зустріли, як рідного,
не бачили, років пять.
Я купався щоліта,
карася, кг на шість, піймав...
Тут зустрічався з коханою,
Палко її цілував.
Далі - поле пшениці -
колоски з наливним зерном.
Сонечко їх гріє,
Щиро спілкується з дощем.
В далині - біленьки хати,
біля них вишні цвітуть.
Неначе фату, село оділо,
бачу і хатку свою.
Я, там народився,
там, щасливим я був.
Серце мое затремтіло,
бо нікого там не зустрів.
Хатка, на бік схилилася,
нема кому, щоб підставив плече.
Вона, старенька, зажурилася -
одна, однісенька, живе.
Тільки, вишенька, весною цвіте.
Плачуть у неї вікна,
доріжки густо заросли.
Вітер холодий виє,
Сльози у мене, теж потекли...
Сльози у мене, теж потекли...
10.ХІІ. 2025
Свидетельство о публикации №125121004733
біля них вишні цвітуть.
Неначе фату, село оділо,
бачу і хатку свою. -
Как красиво и с любовью! Представил наши деревеньки по весне в цветущих садах!Они действительно в этот момент похожи на непорочных,скромных в белых фатах Невест!
Спасибо,Тёзка,за стихотворение-бальзам на Душу любящим деревню! - И живущим с нею - Милой в сердце!Очень понравилось! С Уважением и Поклоном! - Тёзка.
Виктор Чернышов 16.12.2025 00:51 Заявить о нарушении
Виктор Старик 16.12.2025 16:59 Заявить о нарушении
Виктор Чернышов 16.12.2025 20:48 Заявить о нарушении