Одного пса, як рідного, любили,
Бо він красиво на чужих гарчав,
І дзвінко лаяв про любов щосили
До хати, де в житті біди не знав.
Та в іншій хаті підростала заздрість:
– Це ж треба, статки добрі у людей!
Роздерти на шматки цю треба власність,
Та знищити до біса всіх дітей!
Прийшла до голови комусь ідея,
І псу давали м’ясо без кісток…
Мовляв, йому це шле заморська фея,
Бо батько-пес для неї був дружок.
Із часом пес хотів все більше м’яса…
Давала «фея» за гарчання на своїх.
Минуло зовсім небагато часу –
Та хата розкололась, як горіх.
Пес зрозумів, що забагато знає,
І втік за тридев’ять земель вночі,
А хата з його милості палає,
Бо «фея» мала до замків ключі.
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2025
Свидетельство о публикации №125120707239
Свидетельство о публикации №125120707239
Рецензии