вiтер звiдусюди

Так скрутно...  Про становищє мовчу,
бо що казати - вітер звідусюди,
і потемки запалюєш свічу,
оскільки кличе темрява до суду,
де кожний грудень сам собі суддя.
І цей, звичайно, іншого не гірше.
Ну, що йому казати? Ось і я.
Іще маленький десь там на горищі
шукаю щось, а що - не знаю сам.
Нaвпомацки, торкнусь - і зрозумію,
що це моє, по болю, по сльозам,
по тому, що колись повірив Змію,
як Єва і Адам... Одна з наруг -
обманювати, потім ще радіти...
І яблуко у Єви пада з рук,
за що - Адам пита - ми ж тільки діти?
А бог мовчить. Бо відповідь проста -
дитинство промайнуло. Крапка. Грудень.
І стулюються очі та вуста,
бо кожний гріх у грудні - гріх Іудин.
Так скрутно, що нікуди не піти,
а свічку запалити не вдається,
і ходиш по кімнаті до п;яти,
і палиш, ледве стримуючи серце.
Така наруга, Господи, вона
не змушує хоч щось там обирати
з двох відповідей... Грудень і війна
то як любов призначених до страти.